. Біликівський навчально-виховний комплекс - Шумлянський Олександр Михайлович
Біликівський навчально виховний комплекс Миргородської районної ради
Четвер, 08.12.2016, 12:49
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Наше опитування
Ваш найулюбленіший предмет?
Всього відповідей: 104

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

      Шумлянський Олександр Михайлович (1748 - 1795) – доктор медицини та хірургії, один із засновників вітчизняної гістології. 
      Шумлянський О.М. – відомий акушер, гістолог, анатом, вчений-мікроскопіст, російський лікар, педагог, член медичної колегії, значкового товариша Полтавського полку.
      Олександр Михайлович, родом із полтавщини, вчився у Київській академії, Петербурзькій госпітальній школі. Згодом блискуче закінчив Страсбурзький університет та захистив докторську дисертацію, присвячену тонкій будові нирок.  
       Шумлянський О.М. сприяв матеріалістичному напрямку в науці, займався експериментальними дослідженнями. 
       Він перший, на той час, дав найдокладніший опис нирок. Цим самим він зробив вагомий внесок у скарбницю світової медицини.
       У науквовій літературі відомі: капсула Шумлянського-Боумена (кпсула клубочка, мальпігієва капсула, capsula glomerularis), метод ін’єкції судин Шумлянського (запропонований автором метод наповнення судин розчином резини в спирті). Детально описав порожнину  «мальпігієвого тільця». 
       Наукову діяльність він поєднував із педагогічною, викладаючи акушерство, патологію та терапію в учбових  медичних закладах  в Москві [2, 3, 5].
       Він неодноразово приймав участь у перетворенні госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища [3]. 
       Праця О.М. Шумлянського, нашого співвітчизника, козацького сина, дала поштовх до подальших досліджень в цьому напрямі і в інших країнах світу.
       Нелегким було життя козацького сина, що й відбилося на його здоров’ї. Гідний син України, відданий науці і людям, помер на 47-му році життя...
      Життєвий шлях першопрохідника О.М. Шумлянського був тернистим... доля не шкодувала для  нього випробувань...
      Народився Олександр Михайлович у 1784 році у Малих Будищах Зіньківського повіту у сім’ї значкового товариша Михайла Шумлянського. 
       «Весняного ранку 1748 року в родині реєстрового козака села Малі Будища Полтавської губернії справляли гучне свято – народження сина.  Воно було для батька подвійно радісним – досі Шумлянським Господь давав лише доньок, а що ж то за український козак, котрий не мріє виростити собі гідну, чоловічу зміну...» [6]. 
       «Син, якого назвали Сашком, ріс працьовитим, як і батько, слухняним. А коли підріс, освоїв і початкову грамоту під опікою сільського священника – отця Інокентія – чому неписьменний батько був дуже радий. І повів розмову із сином:
- Батюшка казали, що ти маєш хист до науки. Ми, українці, маємо бути освіченими. Чому ми здавна терпіли  біди – від  татар, турків, ляхів – бо були темними. Он я був у своєму полку, бачив, у якій пошані тамтешній писар. Бурсу закінчив, а тепер – великий пан. Отож і далі вчитися тобі потрібно. Де? Я балакав з батюшкою, він радив іти до Києва, там є якась Києво-Могилянська академія. Батюшка обіцяли дати й бумагу про твою освіту...
       Сашко вже чув про ту академію, але вважав її для себе недосяжною. А що як і справді спробувати?  І хлопець ще з більшим завзяттям продовжував освоювати грамоту.
       Здобуті знання, підкріплені рекомендаційним листом отця Інокентія, справили свій вплив – козацького сина прийняли  до Києво-Могилянської академії...» [4].
       Успішно закінчив Київську академію (Києво-Могилянську академію) (1758 – 1765 рр.). А далі взялися допомагати йому й самі «пани професори»: як кращого з випускників з відповідним супровідним листом направили до Петербурзької медичної школи при Адміралтерійському шпиталі. Впродовж цілого місяця добувався до далекої Російської столиці син реєстрового козака, а коли все-таки дістався, то виявилося, що місць у школі вже немає. Хлопець опинився б у скрутному становищі, як би один із тамтешніх лікарів не влаштував його поза штатом.
       Тяжко було вчитися й жити випадковими підробітками, але перед ним розкривалася справжня, велика наука. Виявився нахил до пошуку, наукових досліджень, освоював і практичні навички лікаря. І тут, мабуть, виявився не з останніх, оскільки після закінчення курсу йому запропонували залишитися при школі, зарахувати на «підлікарський оклад».
         О. Шумлянський  вперше  пізнав смак зароблених розумовою працею грошей, вперше отримав оплачувану відпустку.  «І куди ж податись? Звісно куди – на батьківщину, на рідну Полтавщину. Можна уявити, якою радісною була зустріч  з батьками, рідними у Малих Будищах. Це була сцена, дуже схожа на описану Гоголем у «Тарасі Бульбі» - родичі вражено оглядали його столичний одяг, а батько сказав напівжартома-напівсерйозно:
 - Ти в мене, синку, тепер справді великий пан. Шкода, що немає з нами батюшки отця Інокентія, Царство йому Небесне, він би радів разом із нами» [6].   
         У деяких літературних джерелах приводяться дані про те, що відразу після закінчення Києво-Могилянської академії, Олександр Шумлянський вступив перекладачем у Московський архів при Державній колегії закордонних справ. Цікавився природознавством та медициною.  
        У 1773 році був прийнятий до С.-Петербурзького адміралтейського госпіталю учнем-волонтером (на власний кошт). З 1776 року Олександра Михайловича залишили лікарем при цьому ж госпіталі княгині Катерини Смарагдой Голіциної-Контемир. Він вивчав анатомію під керівництвом талановитого анатома М.М. Тереховського та Нестора Максимовича-Амбодика. Саме тут остаточно виявилася його схильність до дослідницької праці. Анатомія розкривала перед ним безліч таємниць людського організму, а його й приваблювало незвідане [1].
       Там, у Кронштадті, здібності молодого медика з Полтавщини помітили його вчителі, виклопотали для нього відрядження за кордон – для поглиблення знань.
        Він вирушив на кораблі у серпні 1777 р. із Кронштадського порту.  Проте, до Страсбургу О.Шумлянський потрапив аж через рік, оскільки, як тільки-но корабель вийшов на простори Фінського заливу, стала буря. Шкіпер шхуни прийняв рішення змінити курс корабля, оскільки продовжувати рухатися в тому ж  напрямку було вкрай небезпечно. І судно повернулося в Кронштадський порт. Минув рік клопіткої роботи в Кронштадському госпіталі під керівництвом відомих земляків-полтавчан Мартина Тереховського та Нестора Максимовича-Амбродика. І знову О.Шумлянський вирушає до Страсбургу...
        Так, Олександр Шумлянський опинився у Франції, у Страсбурзькому університеті. Він з головою поринув у роботу.   
         Через рік його направили до Страсбургу для вивчення акушерства. Прослухавши курс акушерства, Шумлянський О.М. склав іспит у медицинській коллегії.
      Закінчив школу при Петербурзькому адміралтейському госпіталі в 1776 р., а в 1782 р. – медичний факультет Страсбурзького університету. Написав наукову працю.
       16 листопада 1782 року Шумлянський успішно завершив курс навчання в університеті. У 1782 рр. у Страсбурзі захистив дисертацію на тему  «De Structura renum» («Про будову нирок») - («Dissertatio inauguration renum» («Інаугураційна анатомічна дисертація про структуру нирок»). 
       Це була цінна робота, що прославила О.Шумлянського по всій Європі, вона цитувалася в ХІХ столітті. Було видано значну кількість її видань. За дисертаційну роботу Олександру Михайловичу було присвоєно ступінь доктора медицини та хірургії. 
        У 1784 році отримав право викладати в Росії і був призначений професором в СПб медико-хірургічного інституту (Калінкінський).    
      У 1785 році Шумлянського О.М. та Н.М. Тереховського відправили за кордон (в країни Західної Європи) для вивчення та ознайомлення із вищими лікарськими школами. Після повернення він був направлений на кафедру терапії в Московське медико-хірургічне училище.     
        Повернувшись, О. Шумлянський  та М. Тереховський розробили проект перетворення госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища.
        1786 року О.М. Шумлянський подав до Державної медичної колегії проект плану реорганізації системи підготовки лікарів у Росії, а методичну основу навчання виклав у «Мнении одного истиннолюба о поправлении наиполезнейшей для людей науки» (1787). За його пропозицією, підтримані президентом Державної медичної колегії А.Васидьєва, в медико-хірургічних училищах, які були створені замість шпитальних шкіл, було створено спочатку по три окремі кафедри, а в наслідок заходів О. Шумлянського додано було четверту кафедру, а саме: 
анатомії, фізіології та хірургії;
патології, терапії та медичної практики;
ботаніки, хімії та «питань медичних»;
акушерства, жіночих та дитячих хвороб (1787).
       Крім того діяли курси малювання, латинської мови, а з 1793 року – математики та фізики. 
       З 1787 по 1793 рр. Олександр Михайлович викладав терапію, акушерство, патологічну анатомію в Московському медико-хірургічному училищі.
        За реформою 1786 року програми медичних шкіл були наближені до програм медичних факультетів, але справжніми вищими медичними закладами вони стали тільки з перетворенням їх у 1798 р. на медико-хірургічні академії, які були створені в Петербурзі і в Москві.
        У 1793 р. обійняв важливу на той час посаду Московського міського акушера («громадським акушером»).
        Як засвідчує київський історик медицини М.І. Гусаков, наукова та службова кар’єра нашого земляка складалася тяжко, зважаючи на те, що у добу Катерини ІІ наукою, та й не тільки нею, в імперії заправляли іноземці. Вони відтіснювали на задній план навіть самих росіян, що вже й казати про сина українського козака та ще й після розгрому імператрицею Запорізької Січі. Але здобутки Олександра Шумлянського було належно оцінено в Європі, і з тим довелося рахуватися вищим чиновникам-чужинцям [4]. 
         Пізніше його таки було обрано членом-кореспондентом  Паризького музею мистецтв, наук і літератури.
         Шумлянського О.М. було призначено професором патології та терапії у Московську акушерську школу. 
         Зі своїм вагомим внеском у вітчизняну  науку він міг би стати й членом Петербурзької академії наук, але не став... Тай не лише він опинився «за бортом» цієї поважної установи... [6]. 
        Вільно володіючи іноземною мовою, Олександр Михайлович перевів з німецької мови такі праці, як «Утешительные рассуждения против немощно и болезненной жизни» (соч. Галлерта, М. 1773 г.) та «О здравии ученых людей» (соч. Тиссота, СПб, 1787 г.) [3].
        Його брат Павло Шумлянський був першим професором хірургії та фармакології  в Харківському університеті [1].
        У 1794 році Олександра Шумлянського було обрано членом Московської медичної колегії, найвищого керівного медичного органу Російської імперії [3].
        Помер Олександр Михайлович у Москві 5 червня 1795 року на 47-му році життя... 
       Основні наукові роботи Олександра Михайловича Шумлянського присвячені вивченню гістології. Саме ним запропоновані оригінальний метод ін’єкцій спеціальних розчинів у кровоносні судини нирки, за допомогою якого дослідив особливості гістологічної будови нирки.
       Об’єктом його дослідження стали нирки. Навіть його старці, досвідчені колеги зі шпиталів Петербурга і Кронштата не могли зарадити хворим, бо мало знали про глибинні таємниці цього регуляторно-видільного органа. Навіть анатоми не знали механізмів його дій. І в Страсбургі, де працювали такі світила, не могли ефективно допомогти хворим з ураженнями нирок [1].
      У 1783 році Шумлянський О.М. захистив дисертацію «Про будову нирок». Вивчаючи нирку він не наслідував сліпо вчення про цей орган і писав: «Я не клянусь словами будь-якого вчителя, а наводжу тут те, що бачив...» [3].    
        У 1783 році Олександр  Михайлович Шумлянський описав усі складові частини нефрона.
            Олександр Михайлович до пізнього вечора не розлучався з мікроскопом. Пізніше, у своїй науковій праці, він написав: «Оглядаючи зерноподібні утворення нирки, я помітив у них певні кільцеподібні кордони, які охоплювали закручені маленькі судини. Помітив і протоку, артеріальну бічну ніжку... Величезної праці коштувало за звичайного методу ін’єктування простежити і виявити їх...» [2]. 
         Під час вивчення  мікроскопічної будови нирок Шумлянський  використовував новий  спосіб ін’єктування «окрашенной застывающей массой спиртового раствора натуральной  резины» окремо лоханок нирки через сечовід і його судини. Особливий інтерес становили дослідження ін’єктованої нирки.      
         Застосувавши не традиційний, а свій, оригінальний метод ін’єкції спеціальних розчинів у сечові канальці та кровоносні судини нирки, він дослідив та описав особливості її гістологічної будови: звивисті канальці, судинний клубочок і капсулу навколо нього, яка у світовій медичній літературі носить назву «капсула Шумлянського-Боумена».. Це було майже неймовірно, оскільки вченому доводилося користуватися далеким від досконалості мікроскопом – зіркіших на той час не було.
         Він описав прямі та звивисті канальці нирки, до того ж на своїх малюнках він чітко відобразив той петлеподібний згин прямого канальця, який у другій половині ХІХ століття був «відкритий» німецьким анатомом Генле та названий лише його ім’ям [3]. 
         Окрім точного опису капсули, О.М. Шумлянський уперше розгадав природу «мальпігієвого тільця», встановив, що воно не є залозою, як вважав Мальпігій, а судинним клубочком. 
         Шумлянський Олександр Михайлович займався дослідженнями гістологічної будови звивистого судинного клубочка («клубочок Шумлянського»).  Молодий дослідник писав, що мальпігієві тільця, в яких «скрываются тайны  живой природы», - це не залози в які вільно вливається  кров, а клубочки капілярів, «окруженные некоторыми кольцевидными границами». О.М. Шумлянський описав мальпігієве тільце, вперше розгадав його природу та встановив, що воно являє собою судинний клубочок – glomerulus. (glomerulus – термін, вперше введений Олександром Шумлянським). 
         Окрім цього він займався детальним вивченням оточуючої мальпігієвий клубочок «некоторой кольцевидной границы» (мембрани) («кільцеву межу»). Наш співвітчизник, окрім зазначеного вище, виявив також зв’язок  ниркових тілець з канальцями, чого не вдавалося нікому раніше.  Довів, що кожен клубочок прилягає до окремого канальця, а змієподібні і прямі канальці являють собою єдину трубочку з кількома звивинами.
      Олександр Михайлович описав усі складові частини нефрона, а також топографію та мікроскопічну будову нирки. 
      На той час, попередники-дослідники вказували на прямий зв’язок між кровоносними судинами та нирковими трубками. О.М. Шумлянський довів наявність прямого зв’язку між артеріальними і венозними капілярами («шерстистыми ворсинками»). Тим самим остаточно показав існування замкненого кола кровообігу. Встановив наявність артерій і вен в оболонках. Окрім цього, Олександр Михайлович зміг «оспорить предположение Рюиша о непосредственном сообщении между артериальными капилярами почки и почечными канальцами».  Не зважаючи на те, що мікроскопічна техніка того часу була недосконалою, він точно розпізнав та детально описав природу мальпігієвих судин і їх відношення до сечовивідних канальців.
      Таким чином, його дослідження розширили уявлення не лише про будову нирок, але й про їх функції.
       На 60 років раніше від англійського гістолога У. Боумена дослідив особливості будови капсули ниркового тільця. 
       Капсула Шумлянського – це капсула нефрона в нирках.    
              В У. Боумена був набагато досконаліший мікроскоп – збільшував досліджувані об’єкти у 500 разів. Цей вчений мав змогу  краще розглянути ті тонкощі у будові нирки, які свого часу бачив, але не настільки чітко, Шумлянський О.М. під своїм мікроскопом. Результати досліджень Боумена, котрий пішов слідами Шумлянського, були широко розрекламовані. Ось так і вийшло, що відкриття Шумлянського стали приписувати У. Боумену.        
        Боумен читав докторську дисертацію Шумлянського «Про будову нирок». У 1842 році писав: «Шумлянський мав досконаліший погляд, аніж Мальпігі та Рюйш, на зв’язок між мальпігієвими тільцями та нирковими канальцями і дав ідеальну діаграму цього зв’язку. Це засвідчує, що Шумлянський мав чітке уявлення про фактичний стан речей» [6].
      Проте, по Європі так і пішло: «Капсула Боумена»...
      Ім’я Олександра Михайловича Шумлянського західньоєвропейські вчені свідомо замовчували. Через байдуже ставлення до здобутків вітчизняних вчених у царській Росії у вітчизняних працях та підручниках пріоритет О.Шумлянського, як і багатьох інших наших учених, до радянських часів не відзначався [4].
      І лише через 75 років після дослідження Шумлянського та через 15 років після появи повідомлення Боумена у тодішній Росії зробили спробу сказати своє слово на захист пріоритету Шумлянського. Точніше, не в Росії, а на Україні. Ініціатором цього був професор Київського університету Св. Володимира М.О. Хоженщевський. У своїй праці «До анатомії нирок» він відстоює пріоритет Шумлянського [5].  
       Редакційна колегія «Архива Вирхова» надрукувала дослідження професора ніканюра Хржонщевського, в якому він відстоював пріоритет нашого земляка [1]. 
       Спробу сказати слово на захист пріоритету Шумлянського зробив Л.Ф. Безсмертний. У президії Академії виступ історика медицини Л.Ф. Безсмертного, як годилося, запротоколювали. І... забули [3].
       У 1949 році зробила спробу утвердити пріоритет Олександра Шумлянського газета «Медицинский работник». Було оприлюднено невеличку замітку під красномовним заголовком: «Капсула Шумлянського, а не Боумена». Але й це повідомлення не мало належного резонансу.
          У 1812 році вийшла друком стаття невідомого автора «Короткий життєпис доктора медицини професора Шумлянського».
        На щастя, знайшовся ентузіаст, котрий не лише повідомив суспільство про замовчування пріоритету українського вченого, а й зміг довести це неспростовними аргументами. Дослідник минувшини С.Л. Соболь віднайшов в архівах текст докторської дисертації О.М. Шумлянського, написаної ще у 1782 році. Більше того, переклав її з латини на російську. Дослідник переконливо довів, що Шумлянський зробив своє відкриття на цілих 60 років раніше, ніж англієць У. Боумен [4, 6].
        На Заході ж довго не могли розлучитися з міфом про «капсулу Боумена». Зрештою почали писати «Капсула Шумлянського-Боумена». Лише згодом у науці підтвердилось: «Капсула Шумлянського» [3].  
        Олександр Михайлович Шумлянський на 50 років раніше від німецького анатома, патологоанатома Фрідріха Густава Якоба Генле описав вигин тонкого канальця (петлю) нефрона.  Проте, у сучасній медичній літературі приведена назва «Петля Генле» [1].   
       Шумлянський Олександр Михайлович – автор низки наукових праць, у тому числі: «Мнение одного истиннолюбца о поправлений наиполезнейшей для людей науки» (1787), «Про будову нирок» (1782). 
       Більша частина його наукових праць стосувалася питань медичної освіти та повивальної справи. Так, у 1787 р. О.М. Шумлянський видає книгу «Думки одного правдолюба про конечність поліпшення найкориснішої для людей науки», в якій докладно виклав свої погляди на реорганізацію медичної освіти в Росії. 
        Він між іншим склав так званий «Початковий нарис систеит лікарської», який досьогодні становить не абиякий цікавий матеріал. Цей «Нарис» подає докладний учбовий план для медико-хірургічних шкіл. О.Шумлянський поділяє всі науки, потрібні для майбутнього лікаря, на «науки допоміжні» і «науки істотні». До «допоміжніх» він відносить: мови, географію, логіку, арифметику, алгебру, геометрію та рисувальну науку, яку він зве філософією натуральною. Нарешті, до допоміжніх наук він зараховує медичну хімію або аптекарську науку. «Істотні науки» мали вчити про природу людини і все те, що є потрібне для її життя. Їх він поділяв на теорію та практику антропології, зараховуючи до першої анатомію, фізіологію, носологію, а до другої – дієетику та терапевтику. Дієетику він розумів як науку «про збереження здоров’я  людини  шляхом  охорони її життєвих сил». Терапевтику він поділяв на «абстрактну» й «досвідну». До терапевтики наш земляк відносив «Уміння лікарів приписувати і давати ліки внутрішні для вилікувань внутрішніх хвороб» та «вміння лікарів застосовувати хірургічні засоби».  
        Крізь всю його працю червоною ниткою проходить думка про потребу всебічного теоретичного та практичного підготування майбутнього лікаря.
      Дисертація О.М. Шумлянського – «De structura renum» («О строении почек») («Про будову нирок») - («Dissertatio inauguration renum» («Інаугураційна анатомічна дисертація про структуру нирок») (1782). Вона була написана на «модній тоді» на Заході латині. Нею зацікавились у Європі. 1783 р. докторську дисертацію було видано латинською мовою. Через шість років його праця була перевидана другим виданням. Після цього - ще тричі видавалася, 7 разів виходили її реферати німецькою мовою. Пояснення такого незвичного успіху приводить видавництво: «Так как этот трактат содержит не только последовательное сравнение с мнениями других авторов о данном органе, но и представляет выдающееся исследование этого обьекта, то я нисколько не колебался вновь опубликовать его с согласия автора в новом виде» [3]. 
       Російський учений Л.Ф. Змєєв писав: «Ця чудова праця довела існування капсули, прославила автора у Європі і цінується й досі з повагою у зарубіжних посібниках» [1]. Високо оцінив відкриття Шумлянського наш земляк, фундатор вітчизняної епідеміології, Данило Самойлович: «Дисертація Шумлянського про будову нирок з таблицями його власної роботи забезпечила йому велику славу [2]. 
Шумлянський Олександр Михайлович – доктор медицини, один із основоположників вітчизняної гістології; лікар і науковець доби імператриці Катерини ІІ. 
1. О.М. Шумлянський не лише першим у світі дав тонкий опис будови нирок, але й імпульс до подальшого стрімкого розвитку вітчизняної гістології та нефрології.
2. Описав усі складові частини нефрона; дослідив гістологічну будову звивистих канальців та судин нирки, оболонки, що їх оточує. Виявив зв’язок ниркових тілець з канальцями, чого не вдавалося нікому раніше. 
 
Список літератури
1. Дєльцова О.І., Чайковський Ю.Б., Геращенко С.Б., Акімченков М.О., Толоконнікова Н.М. Видатні гістологи. Біографічний довідник./ О.І. Дєльцова, Ю.Б.Чайковський, С.Б.Геращенко, М.О.Акімченков, Н.М. Толоконнікова // – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство «Вік», 2001. – 144 с.
2. Калита В. Капсула Олександра Шумлянського/ В.Калита// Ваше здоров’я. – 2007. – 2 листоп. (№ 42) – С. 15.
3. Маринжа Л. Первооткрыватель «Капсулы Шумлянского»/ Л. Марин-жа// Здоров’я України. – 2008. – Груд. (№ 21/24) – С. 82. 
4. Ціборовський О. Українські лікарі ХVIII – поч. ХІХ ст. як організатори медичної освіти і науки, медичної справи та предтечії соціальної медицини в Російській імперії/ О. Ціборовський// Українознавство. – 2009. - № 2. – С.133 – 142. 
5. Ціборовський О. Українські лікарі ХVIII – поч. ХІХ ст. як організатори медичної освіти і науки, медичної справи та предтечії соціальної медицини в Російській імперії/ О. Ціборовський// Українознавство. – 2009. - № 3. – С. 154 - 164
6. Чистович Я. История первых медицинских школ в России, приложения, стр. СССХLII. – Л.Ф. Змеев «Русские писатели». / Чистович Я.// Вып. І., стр. 169. 

Линии разделители, анимированные линии | Smayls.ru

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Друзі сайту
  • Відділ освіти Миргородської райдержадміністрації
  • Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського
  • Блог методиста Миргородського РМК Рожко Інни Сергіївни

  • Архів записів

    Copyright MyCorp © 2016 Конструктор сайтів - uCoz